Солдат роти охорони та комендантської служби Андрій Гур'єв був призваний на строкову службу 9 листопада 2018 року: «Півтора роки пролетіли швидко. Здається, нещодавно був курс первинної військової підготовки, а вже скоро речі в руки і додому», - зізнається Андрій. Андрій проходив службу в роті охорони та комендантської служби, то й обов'язки перед солдатом стояли досить відповідальні. Вартова служба та охорона найнебезпечніших об'єктів, які знаходяться на території Академії Нацгвардії - склад озброєння та сховище зберігання зброї. А ще півтора роки тому він і замислитися не міг про таку діяльність. Хлопець родом із Харкова, тож вирішив проходити строкову службу в Академії Національної гвардії України, щоб бути ближче до дому. На заочному відділенні Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба він опановував професію комп'ютерного інженера, в той час як працював на специфічній роботі, пов'язаній з промисловим альпінізмом. |
Після звільнення у запас Андрій Гур'єв мріє поїхати в гори та спробувати свої сили у гірському альпінізмі, а далі розвиватися у сфері комп'ютерної інженерії. Період строкової служби, на його думку, допоміг розставити всі крапки на «і» у своїх прагненнях та переконаннях: «Думаю, після армії мені буде легше в цивільному житті. Під час служби люди загартовуються як фізично, так і морально, а це відкриває шлях до нових прагнень. Хочу подякувати командуванню нашої роти, що підтримували і наставляли на шлях істини. Ніколи не відверталися спиною, якщо є якісь проблеми, відразу допомагали знайти вихід, а головне – людяно ставилися до кожного солдата впродовж всієї служби». |
«Коли ми приїхали для проходження строкової служби в Академію, то нас на плацу зустрічали як справжніх офіцерів, грав військовий оркестр, було так незвично і гарно водночас, що на мить здалося, неначе це інший світ», - усміхнувся солдат роти забезпечення навчального процесу Роман Зарубін, згадуючи свій перший день, який ознаменував початок нового періоду в житті. Щодо іншого світу, відчуття Романа не підвели, адже армія – це дійсно інший світ зі своїми законами та ритмом життя. Хтось звикає до них і хоче пов'язати з ними долю, а дехто просто проходить цей період, щоб потім жити в звичному цивільному світі, який попри безліч плюсів має й свої мінуси. Роман не приховує, що належить до когорти останніх, тож після демобілізації повернеться до звичної роботи, але не виключає, що в майбутньому пов'яже своє життя з правоохоронною сферою або службою в органах ДСНС. |
Чотири місяці тому Роман Зарубін отримав звання старшого солдата. Строковик відчуває, що за півтора роки став більш відповідальним, тому що знаходиться у колективі, перед яким стоять певні завдання, які треба виконувати, а їх невиконання тягне за собою порушення дисципліни. Півтора року пролетіли для Романа Зарубіна дуже швидко. Молодий чоловік вже не дочекається, коли восьмого травня побачить родину. Він знає, що батьки, кохана дружина Алла та найрідніший син Максим дуже на нього чекають. Максимку 6 років, але за словами Романа, він має не дитячі амбіції і під час кожної розмови серйозно просить, щоб тато забрав його з собою, адже він також хоче служити. «Для мене строкова служба – це життєвий урок, який необхідно старанно вивчити. Я цей урок засвоїв, тож, якщо раніше, подібно своєму сину, вважав, що служити просто, то тепер зрозумів, що це потребує неабияких зусиль, але разом із тим надає тобі можливість прагнути до кращого, - запевнив солдат. – Знаєте, хоч мені і 25 років, але я зрозумів, що життя для мене тільки починається». |
«Мені ще батько говорив, що поки не відслужиш, не зрозумієш чого хочеш від життя. Тож коли отримав повістку, усвідомив, потрібно йти служити. В обласному військоматі у мене запитали, де маю бажання проходити строкову службу. Я хотів проходити службу в повітряно-десантних військах як і мій старший брат, але мені сказали, що туди немає набору. Так мене розподілили до Харкова у Національну академію Національної гвардії України», - поділився своєю історією солдат автороти Олександр Пленський. Строковик був призваний 27 листопада 2018 року. З початку служби йому найбільше запам'ятався курс первинної військової підготовки, тоді багато таких як і він хлопців мріяли проходити службу саме в автомобільній роті. З більше ніж двадцяти претендентів обрали всього двох, серед них і Олександра. |
Попри плюси військової служби, ставати частиною гвардійської родини Олександр Пленський поки що не збирається, хоча й має бажання. У його рідному Дніпрі на нього чекає мама, якій дуже важко одній доглядати за будинком, тож потреба забезпечувати родину стоїть у пріоритеті. «Всі чоловіки нашої родини проходили строкову службу, тож я радий, що не став виключенням і дотримався сімейної традиції. А ще переконався у правильності слів мого батька, адже тільки тепер, за крок до демобілізації зрозумів чого хочу від життя. Сподіваюся, інші солдати також переосмислили своє життя, - зазначив Олександр Пленський. – Користуючись своїм досвідом, бажаю всім солдатам-строковикам гідно служити та не думати про погане. Сумлінно виконувати завдання, завжди з розумінням і повагою ставитись до офіцерів та побратимів. Головне під час строкової служби – триматися дружно, тоді все пройде успішно». |