За крок до цивільного життя. Армія очима солдат-строковиків

Рік чи півтора. Саме стільки триває строкова служба, в залежності від того чи має солдат вищу освіту. На відрізку життя цей період не здається таким вже тривалим, але його значимість ніхто заперечувати не буде. Переосмислення оточуючого світу, зміни характеру та відчуття мужності, які є невід'ємною рисою справжніх чоловіків. Про це і не тільки ми поговорили із солдатами, які проходять строкову службу в батальйоні забезпечення навчального процесу Національної академії Національної гвардії України. Вже цього тижня для хлопців настане довгоочікуваний момент звільнення в запас з Національної гвардії України та повернення до цивільного життя. Це все буде потім, а поки що, пропонуємо вам ознайомитися з солдатськими історіями.

Андрій Гур'єв: «В армії є час, щоб все обдумати та переглянути життєві пріоритети»

Солдат роти охорони та комендантської служби Андрій Гур'єв був призваний на строкову службу 9 листопада 2018 року:
«Півтора роки пролетіли швидко. Здається, нещодавно був курс первинної військової підготовки, а вже скоро речі в руки і додому», - зізнається Андрій.

Андрій проходив службу в роті охорони та комендантської служби, то й обов'язки перед солдатом стояли досить відповідальні. Вартова служба та охорона найнебезпечніших об'єктів, які знаходяться на території Академії Нацгвардії - склад озброєння та сховище зберігання зброї. А ще півтора роки тому він і замислитися не міг про таку діяльність.

Хлопець родом із Харкова, тож вирішив проходити строкову службу в Академії Національної гвардії України, щоб бути ближче до дому. На заочному відділенні Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба він опановував професію комп'ютерного інженера, в той час як працював на специфічній роботі, пов'язаній з промисловим альпінізмом.

Андрій Гур'єв вважає строкову службу дуже важливим періодом у житті кожного чоловіка, а випробування, які виникають в цей час, молода людина повинна пройти з гідністю. Солдат помітив, що став більш рішучим та загартував характер.
«Армія в будь-якому випадку змінює людину. Тут є час все обдумати та переглянути життєві пріоритети», - наголосив Андрій.

«Якщо відверто, то в перші дні взагалі був шокований, що потрапив до армії, але згодом до всього пристосувався. Враження від служби маю позитивні, офіцери завжди допомагали призвичаїтися до армійських буднів, зрозуміти як тут все працює, тож залишилися тільки добрі спогади про оточуючих людей, - поділився солдат. – За півтора роки зовсім по-іншому поглянув на заняття фізичною підготовкою. Відкрив для себе також елементарні, але важливі речі, які можуть стати в нагоді у цивільному житті, наприклад, як правильно користуватися компасом. Зацікавили мене й заняття зі стрільби, адже до армії ні разу не стріляв, навіть у тирі».

Після звільнення у запас Андрій Гур'єв мріє поїхати в гори та спробувати свої сили у гірському альпінізмі, а далі розвиватися у сфері комп'ютерної інженерії. Період строкової служби, на його думку, допоміг розставити всі крапки на «і» у своїх прагненнях та переконаннях:

«Думаю, після армії мені буде легше в цивільному житті. Під час служби люди загартовуються як фізично, так і морально, а це відкриває шлях до нових прагнень. Хочу подякувати командуванню нашої роти, що підтримували і наставляли на шлях істини. Ніколи не відверталися спиною, якщо є якісь проблеми, відразу допомагали знайти вихід, а головне – людяно ставилися до кожного солдата впродовж всієї служби».

Роман Зарубін: «Строкова служба – це життєвий урок, який необхідно старанно вивчити»

«Коли ми приїхали для проходження строкової служби в Академію, то нас на плацу зустрічали як справжніх офіцерів, грав військовий оркестр, було так незвично і гарно водночас, що на мить здалося, неначе це інший світ», - усміхнувся солдат роти забезпечення навчального процесу
Роман Зарубін, згадуючи свій перший день, який ознаменував початок нового періоду в житті.

Щодо іншого світу, відчуття Романа не підвели, адже армія – це дійсно інший світ зі своїми законами та ритмом життя. Хтось звикає до них і хоче пов'язати з ними долю, а дехто просто проходить цей період, щоб потім жити в звичному цивільному світі, який попри безліч плюсів має й свої мінуси. Роман не приховує, що належить до когорти останніх, тож після демобілізації повернеться до звичної роботи, але не виключає, що в майбутньому пов'яже своє життя з правоохоронною сферою або службою в органах ДСНС.

«Багато хто боїться йти на службу до армії, насправді, тут не так все страшно як здається на перший погляд, - зазначив Роман Зарубін. – В Академії Нацгвардії працюють офіцери, які, насамперед, є гарними вчителями. Кожен, у разі виникнення питань, поговорить із тобою, надасть слушну пораду. Для мене саме це є ключовим – людяне ставлення. Думаю, якби всюди була така атмосфера, хлопці не боялися б йти служити, а це дуже важливо, бо кожен поважаючий себе чоловік повинен пройти строкову службу».

Роман згадує курс первинної військової підготовки і запевняє, що після місяця строкової служби вони вже були зовсім не ті хлопці, які ступили на плац 9 листопада 2018 року, адже додалася мужність та самодисципліна. Запам'яталися солдату й вивчення військових статутів та перші стрільби зі справжнього автомату. А після прийняття військової присяги, життя строковика стало ще більш цікавим та насиченим, адже додалися наряди. Але найбільш пам'ятними для Романа стали тижневі навчання у селищі Рокитному.

«Навчання проходили півроку тому, але для мене вони відбулися, наче вчора, - із захопленням розповів строковик. - Під час служби в роті мене призначили на посаду водій-хімік радіаційного, біологічного та хімічного захисту. Було дуже цікаво, ми ознайомилися з різними приладами, які обчислюють шкідливі радіоактивні речовини, побачили спеціальні машини, які призначені для застосування у період надзвичайної ситуації. Виїздили практикуватися до лісу, де відтворювали обставини, близькі до реальних подій».

Чотири місяці тому Роман Зарубін отримав звання старшого солдата. Строковик відчуває, що за півтора роки став більш відповідальним, тому що знаходиться у колективі, перед яким стоять певні завдання, які треба виконувати, а їх невиконання тягне за собою порушення дисципліни.

Півтора року пролетіли для Романа Зарубіна дуже швидко. Молодий чоловік вже не дочекається, коли восьмого травня побачить родину. Він знає, що батьки, кохана дружина Алла та найрідніший син Максим дуже на нього чекають. Максимку 6 років, але за словами Романа, він має не дитячі амбіції і під час кожної розмови серйозно просить, щоб тато забрав його з собою, адже він також хоче служити.

«Для мене строкова служба – це життєвий урок, який необхідно старанно вивчити. Я цей урок засвоїв, тож, якщо раніше, подібно своєму сину, вважав, що служити просто, то тепер зрозумів, що це потребує неабияких зусиль, але разом із тим надає тобі можливість прагнути до кращого, - запевнив солдат. – Знаєте, хоч мені і 25 років, але я зрозумів, що життя для мене тільки починається».

Олександр Пленський: «Головне під час строкової служби – триматися дружно, тоді все пройде успішно»

«Мені ще батько говорив, що поки не відслужиш, не зрозумієш чого хочеш від життя. Тож коли отримав повістку, усвідомив, потрібно йти служити. В обласному військоматі у мене запитали, де маю бажання проходити строкову службу. Я хотів проходити службу в повітряно-десантних військах як і мій старший брат, але мені сказали, що туди немає набору. Так мене розподілили до Харкова у Національну академію Національної гвардії України», - поділився своєю історією солдат автороти Олександр Пленський.

Строковик був призваний 27 листопада 2018 року. З початку служби йому найбільше запам'ятався курс первинної військової підготовки, тоді багато таких як і він хлопців мріяли проходити службу саме в автомобільній роті. З більше ніж двадцяти претендентів обрали всього двох, серед них і Олександра.

«Спочатку в нас відбулися заняття з водіння. Оскільки за кермом я почуваюся як риба у воді, то показати гарний результат для мене не було проблемою. Ще в 13 років від свого старшого брата я отримав перші навички водіння. А коли отримав водійське посвідчення, відразу купив машину. Моя перша ластівка – Таврія Славута, - із захопленням розповів солдат. – Думаю, досвід керування авто вплинув на те, що саме я опинився за кермом гвардійського автомобіля. Спочатку був водієм швидкої, а потім став водієм командно-штабного автомобіля».

Строкова служба для Олександра Пленського не обмежується лише водінням автомобіля. Постійне опрацювання військових статутів, наряди, під час яких він виконує обов'язки днювального по автопарку та багато інших завдань, завдяки яким солдат ніколи не сидить на місці, а завжди чимось займається та відкриває нове.

«Особливо після проходження курсу первинної військової підготовки помітив як швидко плине час, - констатував Олександр. - А ще помічаю, що став більш пунктуальним, відповідальним, а побачивши реалії військового життя переосмислив всі за і проти ратної служби».

Попри плюси військової служби, ставати частиною гвардійської родини Олександр Пленський поки що не збирається, хоча й має бажання. У його рідному Дніпрі на нього чекає мама, якій дуже важко одній доглядати за будинком, тож потреба забезпечувати родину стоїть у пріоритеті.

«Всі чоловіки нашої родини проходили строкову службу, тож я радий, що не став виключенням і дотримався сімейної традиції. А ще переконався у правильності слів мого батька, адже тільки тепер, за крок до демобілізації зрозумів чого хочу від життя. Сподіваюся, інші солдати також переосмислили своє життя, - зазначив Олександр Пленський. – Користуючись своїм досвідом, бажаю всім солдатам-строковикам гідно служити та не думати про погане. Сумлінно виконувати завдання, завжди з розумінням і повагою ставитись до офіцерів та побратимів. Головне під час строкової служби – триматися дружно, тоді все пройде успішно».

Відділ міжнародних зв'язків, інформації та комунікації НА НГУ